І побачив він це, і встав та й пішов, боячись за душу свою. І прийшов він до Юдиної Беер-Шеви, і позоставив там свого хлопця.
А сам пішов пустинею, дорогою одного дня, і сів під одним ялівцем, і зажадав собі смерти, і сказав: Досить тепер, Господи! Візьми душу мою, бо я не ліпший від батьків своїх!...
Ось утроба моя, мов вино невідкрите, вона тріскається, як нові бурдюки!
Нехай я скажу й буде легше мені, нехай уста відкрию свої й відповім!
(38-5) бо провини мої переросли мою голову, як великий тягар, вони тяжчі над сили мої,
І гніву Господнього повен я став, змучився я, його стримуючи, на вулиці виллю його на дітей та на збір юнаків одночасно, бо схоплені будуть чоловік із жінкою, старий із віджилим літа,
І говорили вони один одному: Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання?...
Бо не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули!
Бо коли я звіщаю Євангелію, то нема чим хвалитись мені, це бо повинність моя. І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії!
Тож коли це роблю добровільно, я маю нагороду; коли ж недобровільно, то виконую службу доручену.