По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.
І Йов заговорив та й сказав:
Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!
Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!...
Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!...
Оця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...
Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!
Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!
Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,
бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...
І нащо з утроби Ти вивів мене? Я був би помер, і жоднісіньке око мене не побачило б,
Горе мені, моя мати, що ти породила такого мене, чоловіка сварливого та чоловіка сутяжного для всієї землі! Нікому я не позичав, і ніхто мені не боргував, та всі проклинають мене...