моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...
(44-13) Ти за безцін продав Свій народ, і ціни йому не побільшив!
(44-15) Ти нас учинив за прислів'я поганам, і головою хитають народи на нас...
Коли б же дороги мої були певні, щоб держатись Твоїх постанов,
Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, газелями чи польовими оленями, щоб ви не сполохали, й щоб не збудили кохання, аж доки йому до вподоби!...
Голубко моя у розщілинах скельних, у бескіднім сховку, дай побачити мені твоє личко, дай почути мені голосок твій, бо голос твій милий, а личко твоє уродливе!
Твої губки немов кармазинова нитка, твої устонька красні, мов частина гранатного яблука скроня твоя за серпанком твоїм!
Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, як мого коханого стрінете ви, що йому повісте? Що я хвора з кохання!