вони бідних з дороги спихають, разом мусять ховатися збіджені краю...
Тож вони, бідарі, немов дикі осли на пустині, виходять на працю свою, здобичі шукаючи, степ йому хліба дає для дітей...
На полі вночі вони жнуть, і збирають собі виноград у безбожного,
наго ночують вони, без одежі, і не мають вкриття собі в холоді,
мокнуть від зливи гірської, а заслони не маючи, скелю вони обіймають...
Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!
Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...
Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,
так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,
ревіли вони між кущами, збирались під терням,
сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!