Не будеш мститися, і не будеш ненавидіти синів свого народу. І будеш любити ближнього свого, як самого себе! Я Господь!
(23-4) Не ввійде на збори Господні аммонітянин та моавітянин, також десяте їхнє покоління не ввійде на збори Господні, аж навіки,
(23-5) за те, що вони не вийшли назустріч вас із хлібом та водою в дорозі, коли ви виходили з Єгипту, і що найняли були на тебе Валаама, Беорового сина з Петору Араму двох річок, щоб проклясти тебе.
(23-6) Та не хотів Господь, Бог твій, слухати Валаама, і перемінив тобі Господь, Бог твій, те прокляття на благословення, бо любить тебе Господь, Бог твій.
(23-7) Не будеш бажати для них миру й добра по всі свої дні навіки.
(40-12) Тому, Господи, не ув'язни милосердя Свого від мене, а милість та правда Твоя нехай завжди мене стережуть,
Ісус же промовив у відповідь їм: Помиляєтесь ви, не знавши писання, ні Божої сили.
Бо в воскресенні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи ті на небі.
А про воскресення померлих хіба не читали прореченого вам від Бога, що каже:
Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих.
А народ, чувши це, дивувався науці Його.
Фарисеї ж, почувши, що Він уста замкнув саддукеям, зібралися разом.
І спитався один із них, учитель Закону, Його випробовуючи й кажучи:
Учителю, котра заповідь найбільша в Законі?
Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою.
Це найбільша й найперша заповідь.
А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе.
На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять.