І сталося надвечір, і встав Давид із ложа свого, і проходжувався на даху царського дому. І побачив він із даху жінку, що купалася. А та жінка була дуже вродлива.
І послав Давид, і запитався про ту жінку. А посланий сказав: Таж то Вірсавія, Еліямова дочка, жінка хіттеянина Урії!
І послав Давид посланців, і взяв її. І вона прийшла до нього, і він поклався з нею. А вона очистилася з нечистости своєї, і вернулася до свого дому.
І завагітніла та жінка. І послала вона, і донесла Давидові й сказала: Я завагітніла!
Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на дівчину?
Не жадай її вроди у серці своїм, і тебе хай не візьме своїми повіками,
Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги.
Але кожен спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною.
Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.
Їхні очі наповнені перелюбом та гріхом безупинним; вони зваблюють душі незміцнені; вони, діти прокляття, мають серце, привчене до зажерливости.