Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкнулась мене!...
Не сидів я на зборі веселому та не радів, через руку Твою я самітний сидів, бо Ти гнівом наповнив мене.
Чому біль мій став вічний, а рана моя невигойна, що не хоче загоїтись? Чи справді Ти станеш мені як обманний потік, що води його висихають?
Чого то з утроби я вийшов, щоб бачити клопіт й скорботу, і нащо кінчаються в соромі ці мої дні?...
Ось той день, ось приходить, доля виходить, виростає кий, розцвітає пиха,