(41-7) А коли хто приходить відвідати, мовить марне: його серце збирає для себе лихе, і як вийде надвір, то говорить про те...
(41-13) А я через невинність мою Ти підсилиш мене, і перед обличчям Своїм ти поставиш навіки мене!
(42-6) Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його!
І промовив Бог до Йони: Чи слушно запалився ти за рициновий кущ? А той відказав: Дуже розлютився я, аж на смерть!
Воно в Бога було споконвіку.