(38-3) бо прошили мене Твої стріли, і рука Твоя тяжко спустилась на мене...
Язик нерозумного загибіль для нього, а уста його то тенета на душу його.
Смерть та життя у владі язика, хто ж кохає його, його плід поїдає.
Приховує мудра людина знання, а серце безумних глупоту викликує.
Бо багато ми всі помиляємось. Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло.
Бо хто хоче любити життя та бачити добрі дні, нехай здержить свого язика від лихого та уста свої від говорення підступу.