І сказав Господь до Мойсея: Устань рано вранці, і стань перед лицем фараоновим та й скажи йому: Отак сказав Господь, Бог євреїв: Відпусти Мій народ, і нехай вони служать Мені!
Бо цим разом Я пошлю всі урази Мої на серце твоє, і на рабів твоїх, і на народ твій, щоб ти знав, що немає на всій землі Такого, як Я!
Бо тепер, коли б Я простягнув Свою руку, то побив би тебе та народ твій мором, і ти був би вигублений із землі.
Але Я для того залишив тебе, щоб показати тобі Мою силу, і щоб оповідали про Ймення Моє по всій землі.
Ти ще опираєшся проти народу Мого, щоб їх не відпустити.
Ось Я взавтра, цього саме часу, зішлю дощем тяженний град, що такого, як він, не бувало в Єгипті від дня його заложення аж до сьогодні.
А тепер пошли, позаганяй худобу свою та все, що твоє в полі. Кожна людина й худоба, що буде застукана в полі, і не буде забрана додому, то зійде на них град, і вони повмирають!
Хто з фараонових рабів боявся Господнього слова, той зігнав своїх рабів та свою худобу до домів.
А хто не звернув свого серця до слова Господнього, той позалишав рабів своїх та худобу свою на полі.
І сказав Господь до Мойсея: Простягни свою руку до неба, і нехай буде град у всьому єгипетському краї на людину, і на худобу, і на всю польову траву в єгипетській землі!
І простяг Мойсей палицю свою до неба, і Господь дав громи та град. І зійшов на землю огонь, і Господь дощив градом на єгипетську землю.
І був град, і огонь горів посеред тяженного граду, що не бувало такого, як він, у всім єгипетськім краї, відколи він став був народом.
І повибивав той град у всім єгипетськім краї все, що на полі, від людини аж до худоби! І всю польову рослинність побив той град, а кожне польове дерево поламав!
Тільки в землі Ґошен, де жили Ізраїлеві сини, не було граду.
І приносив Самуїл цілопалення, а филистимляни приступили до бою проти Ізраїля. І загримів Господь того дня сильним громом на филистимлян, та й привів їх у замішання, і були вони побиті перед Ізраїлем.
які Я тримаю на час лихоліття, на день бою й війни?
із них кожен подібний до лева, що шарпати прагне, й як левчук, що сидить в укритті...
Устань же, о Господи, його попередь, кинь його на коліна! Мечем Своїм душу мою збережи від безбожного,
від людей рукою Своєю, Господи, від людей цього світу, що частка їхня в цьому житті, що Ти скарбом Своїм наповняєш їхнє черево! Ситі їхні сини, останок же свій для дітей вони лишать.
І Господь дасть почути велич голосу Свого, опускання ж рамена Свого покаже у гніві бурхливому та в огняному жерущому полум'ї, у бурі й дощі, та в камінному граді!
І великий град, як важкі тягарі, падав із неба на людей. І люди зневажали Бога за покарання градом, бо кара Його була дуже велика!...