І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею.
І послав той до нього послів, говорячи: Що мені до тебе, царю Юдин? Не проти тебе приходжу я сьогодні, але проти дому, що воює зо мною. А Бог наказав мені спішити. Не протився Богові, що зо мною, і нехай Він не знищить тебе!
і як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ніздрях моїх,
Великий Господь і прославлений вельми, і недослідиме величчя Його!
бо доля для людських синів і доля звірини однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один подих, і нема над твариною вищости людям, марнота бо все!...
Все до місця одного йде: все постало із пороху, і вернеться все знов до пороху...
Хто те знає, чи дух людських синів підіймається вгору, і чи спускається вділ до землі дух скотини?
Так говорить Господь: Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає!
ви, що не відаєте, що трапиться взавтра, яке ваше життя? Бо це пара, що на хвильку з'являється, а потім зникає!...