(44-5) Ти Сам Цар мій, о Боже, звели ж про спасіння для Якова:
Пустив Ти на них течію, вони стали, як сон, вони, як трава, що минає:
Бо ось Я позбуджую, і на Вавилон наведу збір великих народів з північного краю, і вони проти нього шикуються, звідти здобутий він буде! Його стріли, мов лицар, якому щастить, не вертаються дармо,