На початку Бог створив Небо та землю.
Гори скакали, немов баранці, а пагірки немов ті ягнята!
Що тобі, море, що ти втікаєш? Йордане, що ти повернувся назад?
Чого скачете, гори, немов баранці, а пагірки мов ті ягнята?
Тремти, земле, перед Господнім лицем, перед лицем Бога Якова,
(114-14) мають уші й не чують, мають носа й без нюху,
Та ви менш від нічого, і менший ваш чин від марноти, гидота, хто вас вибирає!
Говорить отак Бог, Господь, що створив небеса і їх розтягнув, що землю простяг та все те, що із неї виходить, що народові на ній Він дихання дає, і духа всім тим, хто ходить по ній.
Своєю Він силою землю вчинив, Своєю премудрістю міцно поставив вселенну, і небо напнув Своїм розумом.
Який дасть пожиток бовван, що його вирізьбив творець його, і відлив, і вчитель неправди, що творець його мав охоту чинити богів цих німих?
Горе тому, хто дереву каже: Збудись, мовчазливому каменю: Зрушся! Чи він буде навчати? Ось він сріблом та золотом викладений, але жодного духу в ньому нема!
А Господь у Своїм храмі святім, мовчи перед обличчям Його, уся земле!
І ви бачите й чуєте, що не тільки в Ефесі, але мало не в усій Азії цей Павло збаламутив і відвернув багатенно народу, говорячи, ніби то не боги, що руками пороблені.