Вони товчені зранку до вечора, і без помочі гинуть назавжди...
вона виходить, як квітка й зів'яне, і втікає, мов тінь, і не зостається...
Немов сон улетить і не знайдуть його, мов видіння нічне, він сполошений буде:
Страхіття досягнуть його, мов вода, вночі буря украде його,
Скінчились молитви Давида, сина Єссея.
Тільки своїми очима подивишся, і заплату безбожним попобачиш,
(102-16) і будуть боятись народи Господнього Ймення, а всі земні царі слави Твоєї.
Голос кличе: Звіщай! Я ж спитав: Про що буду звіщати? Всяке тіло трава, всяка ж слава як цвіт польовий:
трава засихає, а квітка зів'яне, як подих Господній повіє на неї!... Справді, народ то трава:
Трава засихає, а квітка зів'яне, Слово ж нашого Бога повіки стоятиме!
Я, Я ваш Той Утішитель! Хто ж то ти, що боїшся людини смертельної й людського сина, що до трави він подібний?
І коли польову ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до печі вкидається, Бог отак зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!
бо сонце зійшло зо спекотою, і траву посушило, і відпав цвіт її, і зникла краса її виду... Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх!