Усе повідступало, разом стали бридкими вони, нема доброчинця, нема ні одного!...
(140-4) Вони гострять свого язика, як той вуж, отрута гадюча під їхніми устами! Села.
Коли ж хто гадає, що він побожний, і свого язика не вгамовує, та своє серце обманює, марна побожність того!
Отож, відкладіть усяку злобу, і всякий підступ, і лицемірство, і заздрість, і всякі обмови,
Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його підступу!
не знайшлося бо підступу в їхніх устах, бо вони непорочні!