А мешканці їхні безсилі, настрашені та побентежені. Вони стали, як зілля оте польове, мов трава зеленіюча, як трава на дахах, як попалене збіжжя, яке не доспіло...
Він іще в доспіванні своїм, не зривається, але сохне раніш за всіляку траву:
(36-3) бо в очах своїх він до себе підлещується, щоб буцім то гріх свій знайти, щоб зненавидіти.
(57-11) бо Твоє милосердя велике воно аж до неба, а правда Твоя аж до хмар!
Тільки своїми очима подивишся, і заплату безбожним попобачиш,
А мешканці їхні безсилі, настрашені та побентежені, вони стали, як зілля оте польове, мов трава зеленіюча, як трава на дахах, як попалене збіжжя, яке не доспіло...