А Яків сказав до фараона: Днів часу мандрівки моєї сто й тридцять літ. Короткі та лихі були дні часу життя мого, і не досягли вони днів часу життя батьків моїх у днях часу мандрівки їхньої.
Бо ми приходьки перед лицем Твоїм та чужинці, як усі наші батьки! Наші дні на землі мов та тінь, і немає тривалого!
А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...
Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями:
вона виходить, як квітка й зів'яне, і втікає, мов тінь, і не зостається...
З безталання потемніло око моє, а всі члени мої як та тінь...
(142-5) Праворуч поглянь і побач: немає нікого знайомого, загинув притулок від мене, ніхто не питає за душу мою...
Бо хто знає, що добре людині в житті, за небагатьох днів марного життя її, які пробуває вона, немов тінь? Та й що хто розкаже людині, що буде під сонцем по ній?