Коли б смуток мій вірно був зважений, а з ним разом нещастя моє підняли на вазі,
то тепер воно тяжче було б від морського піску, тому нерозважне слова мої кажуть!...
Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:
(6-8) Моє око зів'яло з печалі, постаріло через усіх ворогів моїх...
(31-5) Ти витягнеш з пастки мене, що на мене таємно поставили, бо Ти сила моя!
А ще трохи й не буде безбожного, і будеш дивитись на місце його і не буде його,