Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...
Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?
Якщо я скажу: Хай забуду своє нарікання, хай зміню я обличчя своє й підбадьорюся,
Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями:
(38-15) і я став, мов людина, що нічого не чує і в устах своїх оправдання не має,