І почув народ ту лиху вістку, та й засмутився, і ніхто не поклав на себе своєї оздоби.
І встав Йов, і роздер плаща свого, й обстриг свою голову, та й упав на землю, і поклонився,
А той узяв собі черепка, щоб шкребти себе. І він сидів серед попелу...
Дочко народу Мого, веретою підпережись та качайся у попелі! Справ жалобу собі, немов над однородженим, голосіння гірке, бо прийде зненацька руїнник на нас!
І всі князі моря посходять із тронів своїх, і поздіймають вони свої мантії, і постягають свої кольорові одежі, і зодягнуться страхом, посідають на землю, і будуть тремтіти щохвилі, і стовпом постають над тобою...
І заголосять за тебе вони тужним голосом, і кричатимуть гірко, і свої голови порохом пообсипають, у попелі будуть качатись!
І звернув я своє обличчя до Господа Бога, прохати з молитвою та з благаннями, у пості, у веретищі та в попелі.