І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею.
У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся.
І зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкуряну і зодягнув їх.
всяке тіло погинуло б вмить, а людина повернулася б на порох!...
(102-15) бо раби Твої покохали й каміння його, і порох його полюбили!
Рід родові буде хвалити діла Твої, і будуть могутність Твою виявляти!
бо доля для людських синів і доля звірини однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один подих, і нема над твариною вищости людям, марнота бо все!...
Все до місця одного йде: все постало із пороху, і вернеться все знов до пороху...
Хто те знає, чи дух людських синів підіймається вгору, і чи спускається вділ до землі дух скотини?
Пророцтво Господнього слова на Ізраїля. Говорить Господь, що небо напнув та землю заклав, і вформував дух людині у нутрі її: