(39-8) А тепер на що маю надіятись, Господи? Надія моя на Тебе вона!
(39-9) Від усіх моїх прогріхів визволи мене, не чини мене посміхом для нерозумного!
(39-10) Занімів я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив,
І, трохи далі пройшовши, упав Він долілиць, та молився й благав: Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене... Та проте, не як Я хочу, а як Ти...