І вхопила вона його міцно та й поцілувала його, безсоромним зробила обличчя своє та й сказала йому:
У мене тепер мирні жертви, виповнила я сьогодні обіти свої!
Тому то я вийшла назустріч тобі, пошукати обличчя твого, і знайшла я тебе!
Килимами я вистелила своє ложе, тканинами різних кольорів з єгипетського полотна,
постелю свою я посипала миррою, алоєм та цинамоном...
Ходи ж, аж до ранку впиватися будем коханням, любов'ю натішимось ми!
Бо вдома нема чоловіка, пішов у далеку дорогу:
вузлик срібла він узяв в свою руку, хіба на день повні поверне до дому свого...
Прихилила його велемовством своїм, облесливістю своїх губ його звабила,
він раптом за нею пішов, немов віл, до зарізу проваджений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу до ув'язнення,
як той птах, поспішає до сітки, і не знає, що це на життя його пастка...
А тепер, мої діти, мене ви послухайте, і на слова моїх уст уважайте:
Хай не збочує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежками її,