Відступлять назад, посоромляться соромом ті, хто надію складав на божка, хто бовванам казав: Ви наші боги!
Хто бога зробив та ідола вилив, що він не помагає?
що говорять до дерева: Ти батько мій, а до каменя: Ти мене породив. Бо до Мене вони повернулись плечима, а не обличчям, а за час свого лиха говорять: Устань та спаси нас!
А де ж твої боги, яких наробив ти собі? Хай устануть вони, якщо можуть спасти тебе в час твого лиха, бож в тебе богів, скільки міст твоїх, Юдо!
Вони стали всі разом безумні й безглузді, наука марна оце дерево!
тоді кожна людина дуріє в своєму знанні, усяк золотар посоромлений через боввана, бо відлив його це неправда, і немає в них духа!...
Бо говорять марноту домові божки, і віщуни бачать лжу, і розказують сни неправдиві, потішають марнотою. Тому вони бродять, немов та отара, мандрують вони, бо без пастиря.
Знаєте, що коли ви поганами були, то ходили до німих ідолів, ніби воджено вас.